О вашингтонском формате переговоров для Украины

Київ, Лютий 11 (Новий Регіон, Віктор Козак) – У багатьох складається враження, що лідери Західного світу, в основному, тільки те й роблять, що займаються переговорами, мета яких – встановити мир в Україні. Для цього вони навіть придумали назву – «формат переговорів». Їх запровадили кілька в залежності від учасників і місця проведення переговорів – женевський,веймарський, нормандський, мінський. Вибирай – який хочеш, передаёт «nr2.com.ua».

Підступний загарбник українських земель – Росія – найбільше не любить найдавнішого –женевського формату, де передбачається участь когось з керівництва США. Адже вона там не може крутити процесом перемовин як циган кіньми. Тому цей формат давно і непомітно завмер і практично не використовується. Навіщо (хтось вирішив) дратувати Росію і сердити Путіна. Розсердившись, він може і не погодитись на мир, який йому хтось, а не він сам, запропонує.

Відповідно не сприйняла Росія і веймарський формат переговорів, який практично і не був задіяний. Він Росії теж не підходив через те, що в ньому замість представника США мав брати участь представник Польщі, яку РФ вважає за щирого прихильника України.

Інша справа для Росії – нормандський формат, де головні переговорники від Заходу – дуже приємні люди від дуже впливових країн. Від Німеччини – канцлер, фрау Ангела Меркель, що понад півжиття прожила і пропрацювала в соціалістичній НДР та яка за майже 10 останніх років, ще до української трагедії десятки разів спілкувалася з президентом Путіним і німецькою, і російською мовами. Від Франції – президент, соціаліст, месьє Франсуа Олланд, країна якого збудувала для Росії дуже вартісну зброю – два вертольотоносці типу «Містраль»,і який в період агресії Росії проти України має головний біль щодо долі збудованих кораблів. І не тільки.

Великий бізнес Німеччини та Франції потрохи втрачає від зміни відпрацьованих стосунків з Росією (внаслідок санкцій) і тисне на своїх лідерів. І ті в поті чола працюють над умиротворенням агресора, щоб у результаті зняти згодом навіть ті невеликі санкції з Росії (і де ця Україна взялась на голову Євросоюзу?), повернутись до попередніх економічних стосунків і прибутків, продати «Містралі» тощо. Адже якщо перефразувати відому цитату з «Капіталу» К. Маркса, то капіталісти не хочуть втрачати навіть 10% прибутків, а тих відсотків у них від співпраці з сировинно-напівфабрикатноюі наскрізь корумпованою Росією було значно більше.

А мінський формат переговорів виник за пропозицією васала Кремля президента Олександра Лукашенка як технічний формат за участю від України Леоніда Кучми (правда, оригінально?), проросійської представниці від ОБСЄ, російського посла в Україні і з ним двох бандитів-сепаратистів з «ДНР»-«ЛНР» – для вираження побажань Росії, сепаратистів-терористів та ігнорування чи перекручування навіть підписаного ними єдиного документа. Ні Росія, ні терористичні «ДНР»-«ЛНР» не збирались і не збираються виконувати мінські домовленості.

Війна на Сході України триває, кількість загиблих щодня зростає, з умиротворення Путіна нічого не виходить – він все більше нахабніє, імідж нормандського формату переговорів та його організаторів неухильно падає. Занепокоєні цим всім Меркель та Олланд 6 лютого в авральному порядку відвідавши президента Порошенка і в черговий раз навантаживши його своїми секретними (нереальними, нежиттєздатними) пропозиціями щодо врегулювання на Донбасі,полетіли в Москву – умовляти Путіна пристати на ці пропозиції. Так ці політики  своєю недолугістю перетворили нормандський формат на путінський московський формат переговорів щодо України.

П’ять годин секретних переговорів європейських лідерів з московським фюрером про ситуацію в Україні, без українського президента і без публічного  оголошення результатів  переговорів свідчать лише про одне  — ні про що не домовились. Об європейських лідерів в черговий раз витерли ноги.

Путін і надалі буде проводити свою підлу політику по відношенню до України і далі буде  продовжувати  війну, а Євросоюз він розколює різними методами, його лідерів відверто зневажає. Це вкотре підтвердило наступного дня цинічне і брехливе пащекування одіозного міністра путінського МЗС Сергія Лаврова щодо України та політики США і НАТО на Мюнхенській конференції з безпеки.

Путін і всі, хто не сліпий, бачать: з країн Євросоюзу активно і цілеспрямовано, по-справжньому підтримуютьУкраїну тільки країни Прибалтики та Польща. А чому? Тому що знають – наступними жертвами Росії будуть саме вони. Як інші демократичні країни Євросоюзу підтримують Україну в її трагедії  – не варто й згадувати. Як мокре горить.

Але, коли дивишся на цей «захист і підтримку» України керівництвом деяких країн  Євросоюзу, то приходиш ще й до іншого висновку. А можливо вони по-своєму, по-егоїстичному іправильно роблять. Своя сорочка їм ближче до тіла. Порівняє свою маленьку країну з віддаленою величезною Росією, скажімо, хтось з керівництва Угорщини чи Чехії та й промовчить або ще й проти України ганебно виступить з дріб’язкового приводу. Майже нема у них солідарності з жертвою агресії.

Але, крім того, керівники з інших країн Євросоюзу ще й не дуже розуміють, чому так рвуть посторонки Меркель та Олланд, які літають між столицями та Києвом і Москвою, адже дуже добре знають про їх обмежені можливості і не вірять в успіх їх миротворчої  місії.

І ще вони дуже добре знають про Будапештський меморандум 1994 року і про те, хто мав би вагомо, надзвичайно переконливо і переможно виступити проти Росії та її загарбницької імперської політики, яка виглядає ганебним  анахронізмом у ХХІ столітті.

Йдеться про найбільшу світову потугу – США. Йдеться про президента Барака Обаму. Я хочу як простий громадянин України нагадати вельмишановному президентові США, як наполегливо викручували руки тодішньому керівництву України в 1992-1994 роках тодішнє керівництво США і Великої Британії вкупі з тодішнім керівництвом Росії, тільки щоб Україна віддала свої ядерні ракети РФ та підписала той злощасний меморандум 1994 року. Теперішні активісти нормандського формату переговорів ФРН і Франція тоді не тиснули на Україну з цього приводу.

Ну, ми тоді вас послухали, вам повірили. І що ми тепер – у 2014 і 2015 роках маємо? Війну, загарбання частини всім світом визнаної території України, нищення загарбником інших українських земель, кров і смерть тисяч українців.

Справді, і зараз ми ще віримо вам. Віримо, що ви на нашому боці, на боці проєвропейської та демократичної України, на боці справедливості і закону. Ми це бачили вже під час Майдану. Ви не імперська Росія. Ви були і є нормальним, демократичним гарантом суверенітету України. Але вже робіть щось суттєве на захист України, її суверенітету та її героїчного, але змученого народу. Час для цього вже настав. Дуже хочеться, щоб як і тоді – в 1994 році, так і зараз – у 2015 році все робилося з вашого боку солідно і правильно. Але на цей раз – назавжди.

Йдеться тепер про вашингтонський формат переговорів для України. У зв’язку з винятковою ситуацією в світі, яка склалася після злісного порушення Будапештського меморандуму 1994 року та низки інших глобальних і регіональних угод ядерною країною – Російською Федерацією (вона – підписант меморандуму та угод), що становлять фундамент світової безпеки, пропонується президентові США Бараку Обамі провести відповідні організаційні заходи та скликати у Вашингтоні Нараду виключно перших керівників головних ядерних держав – США, Росії, Великої Британії, Франції та Китаю (три країни, що відразу підписали Будапештський меморандум 1994 року і дві країни, що пізніше приєднались до нього) з питання щодо безумовного забезпечення повного суверенітету України на своїй території, визнаній всім світовим співтовариством.

Рішенням Наради керівників ядерних держав зобов’язати РФ своїми зусиллями невідкладно відновити статус-кво на території України, яке існувало станом на 1 лютого 2014 року.

В залежності від повноти виконання чи можливого невиконання Російською Федерацією цього рішення Наради ядерних держав, вжити по відношенню до РФ вичерпних заходів у різних сферах діяльності в глобальному масштабі. Чи вчинити певні радикальні заходи за власним планом.

Без вирішального втручання США, війна Росії проти України буде продовжуватися з усіма трагічними для України наслідками.

Загальновідомо, що в США президента, який добуває на посаді свій останній термін і вже мало на що впливає, образливо називають «кульгавою качкою» (lameduck). Барак Обама, згідно з традицією, теж став «кульгавою качкою». Було б справедливо, щоб унікальний 44-й президент США – перший афроамериканець на такій посаді, інтелектуал-добряк Обама після успішних наслідків вашингтонського формату переговорів для України залишився в американській та світовій історії і в пам’яті вдячних українцівще й не як «кульгава качка», а як, скажімо, перший президент США з новим гарним прізвиськом «сourageousdrake» (відважний селезень) чи ще навіть кращим.

Як президент великої країни, що зміг навіть у свій короткий, залишковий  термін сміливо та енергійно відновити і захистити законність та світовий порядок на нашій частині земної кулі.